Було, та й не було нічого – жив один селянин. З великими труднощами зібрав він двісті рублів, щоб поховали його як повинно. Був у нього хлопчик-працівник. Ось одного разу дружина селянина (самого не було вдома) послала працівника по воду.
А хлопець розбив глечик, не йде додому, боїться. До вечора придумав, як бути. Приходить, показує господині шийку глечика і каже:
– Дивись, що я знайшов. Глянеш туди – весь світ побачиш. Просить господиня:
– Дай мені, бери хоч двадцять рублів.
– Ні, – каже обманщик, – дай двісті, а ні, так не віддам.
Здолало жінку цікавість – хоче весь світ побачити, не витримала, дістала чоловікові гроші та віддала.
Забрав хлопець повну сумку грошей і пішов, а вона сховала шийку глечика, думає – прийде чоловік, разом подивимося.
Приходить селянин, зустріла його дружина, попорадувала:
– Дивись, що я купила, глянеш туди – весь світ побачиш, -і простягнула йому шийку глечика.
Зрозумів чоловік, в чому справа, плаче, побивається:
– Горе мені, кому ти віддала з таким трудом нажиті гроші, розорила ти, згубила мене!
Та вже що робити? Встав він, зібрав дечого на дорогу і відправився шукати обманщика.
Чи багато він ходив або мало – та тільки де йому знайти того хлопця?
Замучився селянин, сіл біля струмка, випив води, освіжив собі лоб, сидить відпочиває.
А неподалік був будинок одного багатого дворянина.
Ось приходить до струмка слуга цього дворянина, побачив подорожнього і питає:
– Хто ти і куди йдеш?
– Куди? До біса, на той світ! – каже в серцях бідний селянин. Пішов слуга до панів і доповідає:
– Там, біля струмка сидить людина, на той світ відправляється, що не пошлете чого синові? Зпораділи панове, покликали селянина, нагодували, напоїли, дали повний мішок
золота і срібла і кажуть:
– Віднеси це синові, якщо вже ти туди вирушаєш, та скажи, як вийдуть гроші, нехай напише, – надішлемо ще.
Звалив селянин на спину мішок і давай бігти до себе додому.
Приїхав до того дворянину зять.
Зустріли його тесть з тещею, попорадували:
– А ми гроші синові послали; зустріли одного, що на той світ вирушав, прохали віднести.
– Ой, горе нам! – заволав зять. – Так він обдурив вас, яке там на той світ відправляється, привласнив він гроші, і все.
Скочив на коня і помчав навздогін.
Йде цей селянин, поспішає, як тільки може, сам все озирається – не догадались, чи ні погоні?
Бачить – мчить хтось слідом за ним на коні.
Що робити? Озирнувся він – неподалік млин.
Вбіг у двір, бачить, що сидить там лисий мельник. Закричав селянин:
– Рятуйся скоріше, цар лисих летить на коні, всіх лисих вбиває! – сам ледве дихає, весь в поту.
Злякався мельник, побіг, вліз на тутового дерева, причаївся, а селянин обсипав себе борошном і сидить як ні в чому не бувало.
– Куди той утікач подівся? – кричить він селянину, думаючи, що це мельник.
– Ось він, поліз на тутового дерева, – відповідає селянин. Зіскочив зять з коня.
– Потримай-ка мені коня, – каже, – а я з ним розправитися як слід, він у нас мішок золота обманом забрав.
Виліз на дерево, скинув бідного мірошника на землю і давай його розбирати. А селянин, що на той світ вирушав, скочив на коня, пов’язав свій мішок із золотом і поїхав додому.