«Можливо, з часом настрій зміниться і мені самій захочеться розтрубити про своє щастя. Але зараз немає бажання цього робити », – зізнається зірка серіалу« Від ненависті до любові »на телеканалі« Домашній ».
Текст: Алеся Гордієнко · 9 березня 2020 ·
– Раніше я розкидали моментами свого особистого життя, зараз собі такого не дозволяю, і для мене мій будинок – фортеця, де можна видихнути по-справжньому. Тут я інша. Чи не користуюся косметикою, можу цілий день проходити в піжамі. Іноді так лінь переодягатися, що накину зверху довгий пуховик і їжу за Ванею (синові актриси 8 років. – Прим. «Антени») в школу. До такої міри важливо відчуття домашнього затишку, що виходити з нього кожен раз дуже складно. Ми вже кілька років живемо за містом, а це зовсім інший стан. Ти можеш мало не в тапочках зайти в магазин, там все один одного знають. Мені це подобається. Сама від себе не очікувала, що стану з задоволенням займатися домашніми справами. Постійно вдосконалюю своє прекрасне гніздо. Тобто у мене трошки помінялися вектор, напрям вітру. Зараз розумію, що жоден ресторан, навіть найрозкішніший, не зрівняється з посиденьками на нашій терасі з пледами, коли горить живий вогонь. Не знаю, що буде завтра, може бути, захочу переїхати назад в місто, в висотку на набережній. Але в даний момент, коли відкриваю ворота, заїжджаю на машині у двір і опиняюся в своєму маленькому світі, я кайфую.
Це великий міф, що артисти орють як божевільні. Може бути, соціальні мережі роблять свою чорну справу, є відчуття постійної роботи, тому що ми часто викладаємо фотографії зі знімального майданчика. Так, безумовно, бувають гарячі періоди. Але на відміну від багатьох інших професій тут є можливість диктувати свій графік. Наприклад, я можу зараз запланувати три-чотири поїздки, і ніхто мені не скаже: «Ти вже була у відпустці». Навчилася бити себе по руках і не хапатися за все підряд, брехати не буду, раніше таке було. Зараз немає. Від багатьох речей відмовляюся на користь тієї самої сімейного життя, яка мені дуже дорога.
У мене все досить банально в хорошому сенсі слова. Я спокійна людина і до майже 43 років стала навіть більш закритою, чи що. Якось раптом зрозуміла, наскільки важливий мій домашній таємний світ, куди ніхто не вхожий, крім самих близьких. Ніяких табу і кордонів я собі не ставила, не приймала усвідомленого рішення, що в цей раз не буду розповідати про особисте життя. Можливо, з часом настрій зміниться, мені самій захочеться розтрубити про своє щастя. Але зараз немає бажання це робити. Все настільки органічно, прикольно, весело і завзято складається, що немає сенсу ділитися, просто не бачу приводу. До того ж інтернет-простір дуже небезпечно, там можуть і грубості написати, які будуть неприємні моїм близьким, а так я приймаю удар на себе: ось моя фотографія, мої колеги, робота, пишіть що хочете. Коли ти втягується найближче оточення, це вже відповідальність.
Я поки не готова розкривати завісу. У мене немає відчуття, що п’ять років тримаю щось в таємниці. Я живу, і все. Сама була шокована перший час, що в стосунках буває так легко, добре, без претензій, зобов’язань. Бог знає, звідки воно береться, але я щаслива, що доля піднесла такий подарунок. Те, чого хотіла, про що мріяла, мені просто взяли і дали в один день. У цьому сенсі моє жіноче щастя схоже на серіал каналу «Домашній». Не розумію, чому це заслужила, але не втомлююся дякувати. Спасибі, що так складається на сьогоднішній день. Далеко наперед не дивлюся, вчуся жити тут і зараз, як і порадять все психологи.
Природно, багато крутиться навколо Ваніного розкладу. Всі поїздки, які планую, у мене йдуть з формулюванням «не на шкоду навчанню». Чим хороша наша школа, там з дітьми до п’яти-шести вечора роблять уроки ті ж педагоги, які розуміють в цьому набагато краще, чим батьки. Тому ми з ним вдома вирішуємо більш творчі завдання. Припустимо, доповідь по улюблену книгу. Разом обговорюємо, репетируємо. Мені здається дуже важливим, що дітей вчать виступати перед публікою. У них йдуть комплекси, затискачі. Пам’ятаю, як я свого часу виходила до дошки в стані напівнепритомності від того, що 30 чоловік дивляться і чекають, коли ти облажався. А тут хлопці зовсім не бояться, вони виступають не тільки перед своїм класом, а й перед усією школою. Я бачу, як Ваньку це допомагає, він голосно і виразно формулює свої думки, знаходить спільну мову з дорослими. Такого роду домашні завдання я люблю, а от прописи, математику, спасибі школі, що додому він це не тягне. Думаю, набагато важливіше і приємніше витратити час на якісь секретик, розмови про життя, душу безсмертну, любов. У нього вже є чудова мила дівчинка. Я в перший раз закохалася ще в дитячому саду в Діму Мельникова. Як зараз пам’ятаю, що одного разу маму навіть викликали з роботи, тому що я влаштувала справжню диверсію і закотила істерику, коли мене не поставили з Дімою в пару на танцях. Мені тоді було шість років, а Ваньку зараз вісім, він вже серйозний хлопець!
У канікули візьму сина на знімальний майданчик, він дуже любить там бувати. Минулого літа знявся зі мною в проекті «Запопоради твого щастя», і тепер він артист масових сцен. Роль без слів була його умовою. Щоб не вчити нічого зайвого, сказав, що йому і в школі уроків вистачає. Він тлумачний, розуміє всю специфіку зйомок, з ним дуже легко працювати. Але не думаю, що пов’яже своє життя з цією професією, для нього це швидше веселощі, розвага, не більше того.
Особисто мені в нашому кіно не вистачає історій про жінок мого складу характеру, віку, оточення. Є певні стереотипи, за якими йдуть сценаристи. Часто я граю героїнь соціальних професій: вчителі, лікаря, листоноші, та кого завгодно. Художники по костюмах пропонують спідниці-олівець, светри, ще щось. Вся моя жіноча банда подруг ходить в кросівках, джинсах, все ведуть спортивний спосіб життя і колобродять як і раніше. Немає такого, що все після роботи біжать негайно додому до дітей. Бувають яскраві поїздки, вечірки, ще щось. Звичайно, в житті багатьох жінок бувають важкі періоди, коли вони нещасні, розлучаються, змушені без підтримки виховувати дітей на мізерну зарплату … Але бувають і яскраві моменти в житті сорокарічних дівчат, так я називаю наше покоління. Хотілося б і таку сторону життя показати! Це той самий вік, коли одна твоя подруга готується стати бабусею, друга – до весілля, а третя ще чекає свого принца. Настільки різні долі у всіх нас. Хочеться більше гумору, сарказму, іронії. Я чекаю такий сценарій!
Мені здалася цікавою історія, яку ми розповіли в серіалі «Від ненависті до любові». Мені є що згадати про ці зйомки, тому що у нас були чудові режисери, у яких більш сучасний підхід до матеріалу. Вони не намагалися домогтися вихолощеної картинки, коли ідеально вимовляється текст, сидить костюм. Ми намагалися показати життя таким, яким воно є. Людина спіткнувся в кадрі? Не страшно, ми ж перечіплюємося в життя. Щось упустив? В цьому є зворушлива достовірність. Плюс партнери були класні – Максим Бітюков і Роман Полянський. Ми приятелюємо, один одному привіти передаємо. Це не завжди буває. Іноді люди гуртуються на час роботи, а потім забувають про існування один одного.
Багато моїх колег знімаються на «Домашньому». Коли я бачу рекламні ролики і помічаю в них знайомих, то мені цікаво подивитися на їх прояви в професії, а потім при зустрічі або в телефонній розмові вставити пару-трійку теплих слів про їхню роботу. Для артистів це дуже важливо. Нас це надихає і окрилює. Я намагаюся цим прийомом зловживати.