Після того як втратили можливість махнути в Стамбул на вихідні, ми якось розгубилися. Але цікаві країни, куди можна поїхати ненадовго і без візи, на Туреччині не закінчилися. Наш кореспондент особисто пройшла всіма маршрутами в столиці Азербайджану, щоб аргументовано довести: планувати поїздку в Баку обов’язково варто.
Текст: Наталія Акімова · 13 березня 2016
Причина перша: близько і не потрібна віза. Іноді просто необхідно змінити обстановку, а повноцінну відпустку можливості взяти немає. Махнути б куди хоча б на вихідні або на святкові дні. На травневі, наприклад. В такому випадку вибираєш те, куди недовго летететь і не потрібно оформляти візу.
Лету до Баку – три години. Рейси зручні – є ранкові з Москви і вечірні недільні назад з Азербайджану. Ніяких документів для в’їзду, крім закордонного паспорта, не потрібно. Так що варіант ідеальний. Та й клімат привабливий: нашій ранньою весною там вже пригріває сонце, з червня починають купатися (в основному туристи, правда; для теплолюбних місцевих сезон настає в середині липня, коли вода – парне молоко). Тобто для поїздки саме те.
Ціна запитання: переліт Москва – Баку – Москва в травні від 15 000 рублів.
Причина друга: є що подивитися.
За кілька років Баку змінився кардинально: виросли висотки, набережну розширили і висвітлили затишними ліхтарями. З’явилася величезна кількість нових ресторанчиків і розваг. Чорне місто (пам’ятаєте однойменний роман Акуніна? Саме в цьому районі нафтових заводів потрапив в халепу Фандорін) зараз не впізнати: всього за рік всі підприємства, пов’язані з видобутком чорного золота, перенесли далеко за межі столиці, а на їх місці збудували новісінький п’ятизірковий Boulevard Hotel Baku з широкою набережній і висотки з білої облицюванням.
Але вражають не всі ці будівельні рекорди. А то, як гармонійно існують поруч старий і новий міста. Потрапляєш в Ичери-шехер – і відкочується назад на кілька століть. Бродиш по вузеньких вулицях, проводиш рукою по старим, нагрітим сонцем камінню і перестаєш поспішати. Хочеться загубитися в цьому затишному лихоліття, бродити, заглядаючи у внутрішні двори, намагатися розгадати характер місцевих жителів. Вони, до речі, дуже пораді гостям.
«Ми навіть між собою по-російськи розмовляємо», – підморгнув мені власник невеликої чайної, помітивши, що я спостерігаю за мамою, дійсно бурчати на дітей рідною мені мовою. Фотографувати внутрішній двір? так будь ласка. Навіть запопоради кадру дадуть полежати на шикарному килимі. Але я не буду. А ось відмовити собі в задоволенні плюхнутися на п’яту точку, порадісно волаючи «щерт забирай», не зможу. Так-так, це тут знімали знамениту сцену з «Діамантової руки», а не в Стамбулі. Азербайджан знову виграв у Туреччині.
Занурившись в легенди, які живуть практично в кожному будинку, ти раптом піймаєш поглядом гору і здивуєшся злегка краєм свідомості: звідки в місті така громадина? Але в наступну секунду вже усвідомлюєш, що це висотки – три скляних мови полум’я, дивно вписалися поруч з древнім каменем і бруківкою. Навіть мечеть на їх фоні не втрачається, а виграє.
Баку – місто, збираючись в який не потрібно заздалегідь будувати маршрути. Де б ти не знаходився, всі дороги приведуть тебе в Ичери-шехер. І нехай ти натрапиш на грандіозний будинок бібліотеки, пройдеш по самій жвавій пішохідній вулиці Нізамі або будеш дихати Каспієм, крокуючи по набережній, сам шлях у внутрішній місто здасться тобі пригодою.