У цьому питанні нас проконсультував психолог.
Текст: Марина Яковлєва · 30 жовтня 2019
Регіна Кузьмичова
Рано чи пізно більшості молодих людей доводиться залишати рідну домівку і починати самостійне життя. Часто це пов’язано з початком навчання або роботи, створенням сім’ї. Втім, не всі поспішають це зробити. І іноді тривале проживання з батьками призводить до психологічних складнощів. Щоб цього не сталося, потрібно правильно вибрати час.
У різних країнах світу свій оптимальний вік для початку самостійного життя. За статистикою, більше половини молодих італійців від 18 до 34 років живуть під одним дахом з батьками, навіть якщо у них є робота. Чи не слабшають зв’язку з сім’єю, навіть коли молоді люди починають жити окремо, особливо відносини мам і синів. Проблему «маминих синків» в Італії навіть намагаються вирішити на рівні уряду. У Греції аналогічна ситуація. Там теж багато навіть після 30 років живуть з батьками. А на Філіппінах з мамою і татом часто знаходяться під одним дахом навіть 40-річні.
А ось в Єгипті, наприклад, навпаки, дорослішають рано. І вже після 18 років зазвичай створюють сім’ї і починають жити окремо, якщо, звичайно, дозволяють фінанси. В Ізраїлі хлопці і дівчата відразу після школи йдуть в армію. Службу закінчують приблизно в 21 рік. І після цього в батьківське гніздо практично ніколи не повертаються. У США теж підтримується самостійність. Зазвичай після надходження в коледж чи університет підліток переїжджає жити в гуртожиток або починає знімати житло.
Росія займає проміжну позицію. За статистикою, близько 60-70% молодих людей у нас живуть з батьками до 24 років. І близько 15-20% підлітків, які поступають на навчання в інше місто, йдуть в самостійне плавання в 17-18 років. Причому з точки зору психології саме це – найбільш підходящий вік.
Адже життя з батьками після повноліття – це незавершена сепарація, це застрявання на певному етапі психологічного дорослішання. Після закінчення школи дитина повинна придбати незалежність, причому у нього самого в ідеалі повинно виникнути таке бажання. При цьому сепарація повинна бути одночасно в декількох сферах: емоційної (почуття і емоції можуть не збігатися з батьківськими), матеріальної (людина повинна сама вміти себе забезпечувати), ціннісної (сформована власна картина світу, вона може відрізнятися від батьківської), функціональної (вміння приймати рішення і нести за них відповідальність).
Коли молода людина залишається з мамою і татом до закінчення університету або весілля, то такі «тепличні» умови насправді не допомагають, а заважають йому розвиватися. Звичайно, вдається заощадити грошей на оренду квартири, більше часу залишається на навчання, не потрібно його витрачати на прибирання і готування, проте юнак або дівчина не отримує важливі навички самостійного життя, у нього не формується вміння справлятися зі складнощами. А це в кінцевому рахунку позначається на кар’єрі. Адже, щоб домогтися успіху, треба бути впевненим у собі, спритним, рішучим. А ці якості рідко формуються у людей, які знаходяться в залежності від батьків. Причому з кожним роком відокремитися від мами і тата і вийти з цієї зони комфорту стає все складніше і складніше. Людина вже звикає жити на всьому готовому, коли не треба ні про що думати і ні за що хвилюватися. При цьому він стає залежним не тільки від мами і тата, але і від однокурсників, колег.
Крім того, спільне проживання з батьками заважає влаштувати особисте життя. Як мінімум, молодим людям просто ніде зустрічатися зі своїми половинками, нікуди їх привести. А якщо, наприклад, сім’ю створити все-таки вдається, але молоді залишаються у батьків, це неминуче призводить до конфліктів і в більшості випадків закінчується розлученням, тому що між невісткою та свекрухою чи тещею і зятем починається боротьба за владу. Тільки на своїй території молода сім’я може розвиватися нормально, встановлювати свої правила і порядки.
Батькам відпустити своє чадо в дорослий світ теж з часом стає тільки важче. Особливо якщо мова про ситуацію, коли мати одна виховувала єдину дитину. Навіть якщо вона хоче, щоб її син або дочка створили свою сім’ю, на підсвідомому рівні вона зазвичай цього боїться, її лякає самотність, тому вона всіляко цьому заважає. Наприклад, у неї можуть з’явитися хвороби, які вимагають постійної уваги з боку дорослої доньки або сина.
Але навіть не це головне. Психологи встановили, що для будь-якої людини вкрай необхідний період незалежності і свободи – від батьків, своєї сім’ї, дітей … Час, який можна витратити тільки на себе. Вік від 17 до 20 – це той самий час, коли ми активно розвиваємося як особистість і реалізовуємо себе. Ми перевіряємо на практиці переконання, які заклали в нас мама і тато, і поступово виробляємо свої. Ми для себе визначаємо, що для нас добре і погано. Де нам приємніше жити, з ким спілкуватися, що вивчати, ким працювати і як проводити дозвілля. Ми вчимося чути і слухати себе, цінувати час наодинці з собою, розуміти свої справжні потреби.
Деякі батьки бояться, що, почавши жити самостійно, син або дочка почнуть розгульне життя, будуть приводити галасливі компанії, зловживати алкоголем … Звичайно, такі випадки бувають. Але в цілому зазвичай самостійне життя робить людину більш відповідально. Якщо хлопцю або дівчині потрібно одночасно вчитися і підробляти в двох місцях, навряд чи у нього просто залишатимуться сили на вечірки. А необхідність самому прибирати квартиру після візиту друзів різко скоротить кількість таких гулянь.
А більш рідкісні зустрічі з батьками, швидше за все, тільки позитивно позначаться на відносинах, зроблять їх більш теплими і довірчими. Батьки зрозуміють, що свій контроль можна послабити, що дитина дійсно став дорослим і сам прекрасно вирішує всі питання.
Крім цього молода людина придбає важливі побутові навички – готувати, прати, міняти лампочки, стежити за оплатою рахунків … І, звичайно, отримає фінансову свободу. Життя окремо змушує бути активним, шукати роботу або підробіток, отримувати перші прибутки. Однак навіть якщо відразу встати на ноги не виходить і якийсь час все-таки доводиться брати гроші у батьків, це все одно краще, чим залишатися з ними під одним дахом.