Жив один цар. У нього був єдиний син. Постарів цар і вирішив одружити сина. А син каже: – Дай мені обійти всі царство, сам виберу собі наречену. Відпустили його. Дивиться, шукає царевич – не знайде нареченої. Тільки на околиці одного бідного села, в найбіднішій хатинці, побачив він дівчину небаченої під сонцем краси і полюбив її. Просить її царевич в дружини, а вона і каже:
– А ти яке ремесло знаєш?
– Ніякого не знаю, – каже царевич.
– Не знаєш, а бути царевичем – це ще не ремесло, – сказала дівчина. – Сьогодні ти цар, а завтра немає, тоді чим сім’ю годувати будеш? Піди навчися якому-небудь ремеслу, тоді вийду за тебе, а ні – так і не з’являйся.
Засумував царевич, не знає, якого ремесла можна навчитися так скоро. Прийшов до батька, розповів: так і так моя справа. , Викликав батько всіх ремісників. Прийшли ремісники. Запитує цар столяра:
– Ти у скільки років можеш навчити царевича твоєму ремеслу?
– У п’ять років, – каже столяр.
– Ух! У п’ять років моя наречена вийде заміж, не дочекається, – каже царевич, – на що мені тоді твоє ремесло?
Хто пропонує навчити царевича ремеслу в два, хто в три, а хто і в чотири роки. Нарешті виступив один бурочнік.
– Я теж вважаюся ремісником, дайте мені царевича, в добу навчу його своєму ремеслу.
Пішов за ним царевич і навчився валяти бурки. Одружився потім на тій красуні і зажив щасливо.
Незабаром старий цар помер. Став наш царевич царювати. Захотілося йому подивитися своє царство: хто як живе, хто чому порадіє і хто про що журиться. Одягнувся бідно і пішов.
Зайшов в одне місто – так там смачно пахне їжею, так, краще бути не може! Подумав царевич: «Я стільки витрачаю на кухарів, а такою смачною їжі не маю, зайду подивлюся, що вони готують».
Зайшов цар в один будинок, а там їжа з людського м’яса.
Побачив цар льох, запитує:
– А що у вас в тому льосі?
Відкрили ці бусурмани льох і кинули туди царя. Там було ще три людини. Один сказав:
– Мене завтра заріжуть. Інший сказав:
– А мене після післязавтра, – сказав третій. – Ти самий жирний, тебе в неділю заріжуть!
Злякався цар, да уж що робити?
З’їли тих, і прийшов його черга. Сказав цар:
– Я вам таку бурку зваляти, що дві тисячі за неї дадуть. Ніхто її не купить, крім дружини царя.
Принесли йому шерсть. Таку прекрасну, заткану квітами бурку зваляв цар, що очей не відвести, а між квітів вивів: «У такому-то місті, в такому-то будинку, в погребі мучуся, що не прийдете в два дня – з’їдять мене».
Взяв один бусурман бурку, звалив на голову і поніс. Приніс цариці, прочитала вона, що там було написано, віддала за бурку дві тисячі, відпустила. Зібрала військо і пішла за тим бусурмани слідом – виручати чоловіка. Оточила будинок військами і каже:
– Я увійду всередину, а ви, коли ви почуєте, що розбилася чаша, так і входите.
Увійшла вона, попросила поїсти, дали їй чашу, вдарила вона чашею об землю і розбила її. Впало все військо в льох, зловили всіх бусурманів і передушили. Царя звільнили. Сказала дружина:
– А ну, не знай ти ремесла, допомогло б тобі, що ти цар. Закололи б тебе і з’їли. Пішли чоловік з дружиною і зажили щасливо. Після цього цар з царицею дуже дбали