ЗМІСТ СТАТТІ:
Хлопець з сибірської глибинки, з самого початку не вихований на високе мистецтво, проте став знаковою фігурою в театральному світі. Своєю творчістю Михайло Ульянов будив в людях все кращі якості: совість, почуття власної гідності, сміливість, здатність до співпереживання. Мільйони глядачів ставилися до нього як до близької людини. Чоловіки цінували в ньому надійність і грунтовність, жінки бачили за суворістю особи чимне вразливе серце. За Ульяновим закріпилося амплуа соціального героя. І дійсно, за його фільмів простежується історія всієї країни.
біографія
Майбутній знаменитий артист народився в невеликому сибірському селі Бергамак 20 листопада 1927 року. Його тато очолював підприємство з переробки деревини, мама була домогосподаркою, виховувала маленьких Мішу і його сестричку Маргариту. Через три роки після народження сина сім’я Ульянових переїхала в сусіднє село Єкатерининське, а потім в Тару. У цьому сибірському місті і пройшло дитинство відомого артиста. Похвалитися відмінними оцінками з усіх предметів Михайло не міг, зате дуже любив літературу.
З миром театру майбутній кумир порадянських глядачів познайомився лише п’ятнадцятирічним, коли в Тару приїхали на гастролі трупи з Омська і Тобольська. Потім хлопчина дізнався, що при театрі, евакуйованому в їх місто з України, є студія для дітей, і прийшов подивитися. Михайло був зачарований тим, як на репетиції учасники колективу декламували вірші, і втягнувся в театральне життя. Очолював акторську майстерню Євген Просветов зрозумів: підліток талановитий, і попопорадив йому їхати в обласний центр – вчитися в студії при місцевому театрі.
Юний талант попрямував до Омська, взявши з собою лише мішок з картоплею. На прослуховуванні Михайло розповів уривок з гоголівських «Мертвих душ», і його взяли. Молода людина з головою занурився в артистичну дійсність: викладався на репетиціях, брав участь в постановках, в масовці. З ним індивідуально займався артист Михайло Иловайский. Це час назавжди залишилося в серці Ульянова. Хоч було і нелегко, але саме омський театр дав йому свого роду путівку на велику сцену.
Через рік після закінчення війни батько-фронтовик дав добро на навчання акторської майстерності в столиці. Молодому сибірякові були невідомі московські школи сценічного мистецтва. Михайло Ульянов вибирав навчальні заклади майже навмання, але ніде провінціала не брали. Йому підказали школу при Театрі імені Вахтангова. Тут талант оцінили і прийняли на курс, який вели Леонід Шихматов, а також Віра Львова. Навчання завершилося в 1950-му. І відразу молодий професіонал почав служити вже в вахтангівської трупі.
Грав Михайло Ульянов багато, з часом артисту почали давати хороші ролі. Наприклад, Артема в постановці «Макар Діброва», Парфен Рогожина в «Ідіоті», Баркана в «Державному пораднику» і ще багато.
Пробувався він і в кінематографі, але спочатку безрезультатно. І ось в 1953-му реальний шанс засвітитися на великому екрані. Він втілив образ комсомольського лідера в стрічці «Вони були першими». Дебют виявився успішним, і пропозиції про зйомки стали надходити регулярно.
Артист називав найбільш важливою зіграну роль Бахирева в драматичній стрічці «Битва в дорозі». Однак відомий у всьому СРСР він став в 1963-му, зігравши Єгора Трубникова (кінофільм «Голова»). Глядачі захоплювалися його Пілатом ( «Майстер і Маргарита»), старим Афоніним ( «Ворошиловський стрілок»), Дмитром ( «Брати Карамазови») і іншими героями.
Але найяскравішим Ульяновським чином, неодноразово виконаним з незвичайним майстерністю, був легендарний маршал Жуков. Великого полководця Михайло Ульянов зіграв в 12 телефільмах і кінострічках, наприклад, в «Звільнення», «Слухайте, на тій стороні», «Блокаді», «Якщо ворог не здається», «Битві за Москву», «Сталінгпорад».
У 90-х артист тяжко захворів. Останньою п’єсою стала «Без вини винуваті» (2004), а зйомкою – «Полювання на ізюбра» (2005). Смерть наздогнала його в 2007 році, 26 березня.
Особисте життя
Михайло Олександрович зустрів кохання всього свого життя на знімальному майданчику. Алла Парфаньяк була тоді не вільна, але в 1957-му залишила чоловіка – актора Миколи Крючкова запопоради Ульянова. Через два роки закохані одружилися.
Артисти вірно і віддано любили один одного, виховували дочку Олену. Їх щастя тривало понад півстоліття, до самої смерті Михайла Олександровича. Алла не змогла жити без коханого. Поховавши чоловіка, вона через два місяці занурилася в коматозний стан. І, так і не вийшовши з нього, померла в 2009-му. Поховали її поруч з чоловіком на московському Новодівичому кладовищі. Знаменитий артист був вірним чоловіком і приписувані йому інтрижки з колегами по цеху Іриною Купченко і Юлією Борисової категорично спростовував. Підтверджується лише його роман з артисткою Ніною Нехлопоченко під час їх навчання в Щукінському.