Порошкові соки кислотних відтінків, розвідний чай в гранулах, що вибухають у роті жуйки … Сьогодні це звучить як страшний сон для ЗОЖніка. А 20 років тому це були улюблені дитячі ласощі.
Текст: Наталія Лев · 19 квітня 2018
Ми живемо в епоху, коли стало модно правильно харчуватися і піклуватися про своє здоров’я. Візьмемо хоча б мене: опинившись в супермаркеті, я нізащо не покладу в кошик продукт, досконально не вивчивши його склад. При цьому я нітрохи не ЗОЖнік і жодного разу не була у дієтолога. Проте моя 5-річна донька ніколи не пробувала шоколадки, а якщо її ручка тягнеться до прилавка з кольоровими жувальними цукерками, то я тут же її обсмикую зі словами: «Поклади на місце, це ж хімія!»
Мій чоловік ставиться до ситуації простіше. «А як ми в дитинстві кілограмами їли ці цукерки, запиваючи газованою водою? І нічого, вижили! » – вважає чоловік. Що правда, то правда – «пекельні ласощі» з 90-х їли абсолютно всі діти і в таких кількостях, що сучасні мами б схопилися за голову!
Пам’ятайте порошкові соки «Юпі», «Инвайт» і «Зуко»? Їх розводили у воді, і виходив солодкий напій насиченого кислотного відтінку. Не знаю, як інші, але ми з подругами любили з’їдати цей порошок просто так – прямо з пакетика. Після цього мова надовго залишався яскраво-жовтим або яскраво-оранжевим, і це було дуже забавно.
Або жуйки типу «Турбо», «Бомбібом», «Бумер» – вони були настільки жорсткими, що жувати їх було абсолютно неможливо. Але ми, діти 90-х, їх любили, адже всередині були наклейки або вкладиші! Особисто я обожнювала «Love is» і колекціонувала легендарні вкладиші з хлопчиком і дівчинкою. А ближче до підліткового віку нам стали подобається жуйки з татуюваннями.
Напевно, багато хто пам’ятає слова з реклами: «Хліб і" Рама "створені одне для одного!» Так-так, цей маргарин був практично в кожному будинку, в кожному холодильнику. І ніхто не замислювався про те, шкідливий він чи ні. Також як і шоколадна паста різних марок.
Тоді ж, в 90-е, в Росії з’явилася східна локшина. Причому є її можна було навіть в сухому вигляді, що не заварюючи, що і робили мої однокласники на шкільних перервах. Одного разу, надивившись на це, я вирішила теж спробувати. І отруїлася так, що весь тиждень пролежала вдома. До сих пір згадую ці дні з жахом! Чи треба пояснювати, чому з тих пір я жодного разу не доторкнулася до цієї локшині?
Не меншу ностальгію викликають бульйонні кубики. Наші мами і бабусі щедро додавали їх в суп, і їх зовсім не лякали словосполучення на упаковці: «підсилювач смаку і аромату», «ароматизатори», «рослинний жир» і «ароматизатори».
Дійсно, як ми вижили, з’ївши тонну всієї цієї хімії?!
Ярослава Матвєєва, лікар-педіатр, блогер:
– Чи не згодна, що ми поїдали всі ці продукти тоннами. Не було такої фінансової можливості у більшості людей на початку 90-х. І жуйку у мами випрошували, і гроші, які на сніданок в школу видавали, економили запопоради покупки солодощів. І фантиками обмінювалися, якщо однакові траплялися. Я особисто пам’ятаю, як тато з відрядження привозив максим пару коробок вафель «Куку-Руку» і по блоку шоколадок «Снікерс» і «Марс». І мама видавала нам ласощі тільки за хорошу поведінку. «Доширак» ми теж їли, але тоді ця локшина була інша, більш натуральна. Маргарин «Рама» я любила, адже він був смачним доповненням до сніданку. Чому ми «вижили»? Не всі вижили, точніше, не всі дожили до своїх 30-40 років здоровими людьми! Я теж не ЗОЖнік, і що таке «Снікерс», мої діти знають. А ось «Юпі», «Галина Бланка» – це в нашій родині під забороною. Так, дитячий організм здатний впоратися з багатьма шкідливими продуктами. Але якщо в 90-х іншого розваги, як балувати себе іноземними вкусняшками, просто не було, то зараз-то нам є чим попорадувати дітей і без «Юпі» і «Фанти».