ЗМІСТ СТАТТІ:
Так, ви нас виростили, спасибі, всі вільні. Сучасні батьки все рідше довіряють бабусям сидіти з онуками. Зовсім не тому, що вони не люблять малюків – люблять, в цьому сумнівів немає. Але любов ця, як у сотень тисяч інших жінок попередніх поколінь вимірюється іншими категоріями. А сучасні мами стають все більш недовірливими, менше довіряють оточуючим, навіть якщо це їх близькі люди. Але чому? Ми зібрали історії, які можуть допомогти відповісти на це питання.
Текст: Любов Висоцька · 25 червня 2018
Є бажання, немає сил
Аня, син Ілля, 6 років:
– Своєю мамі я Іллю довіряю беззастережно. Саме з точки зору її ставлення до виховання і до решти. Вона не йде наперекір моїм принципам, намагається підтримувати правильний режим харчування. Знає, що я дозволяю, а що ні, і не грає з ним в гру «А ми мамі не скажемо». Вона може забрати його з саду, відвести додому, нагодувати. Днем укласти поспати і так далі. Але більше чим на 5-6 годин я їй дитину залишити все одно не можу. І відпустити його з нею, наприклад, на море – теж.
Мамі Ані 67 років. Все частіше Ані хочеться відмахнутися від цієї цифри руками і ногами, тим більше що мама на свій вік зовсім не виглядає. Але «сховатися в будиночку» не виходить.
– У неї дуже часто паморочиться в голові, особливо якщо вона довго буває на сонці, – каже Аня. – Періодично болять ноги, скаче сильно тиск. Вона насилу встає з ліжка через хвору спину. Причому день на день не доводиться: то все добре, то раптово погано. Ну як їй надовго залишити дитину? Я, здорова, за ним не встигаю дуже часто, а їй куди? Вона, звичайно, впорається, я не сумніваюся. Але якою ціною для себе?
Аня зізнається: її найбільший кошмар, коли дитина з бабусею, що тієї раптово стане погано. Тому намагається дзвонити їм якомога частіше і не затримуватися у своїх справах. Мама, звичайно, ображається від такого контролю, але не сильно. Вона і сама все розуміє.
Істерика від свекрухи
Юля, дочка Інга, 3 роки:
– Зі свекрухою у мене стосунки хороші, може бути тому, що ми живемо в різних містах. Постійно зідзвонюємося, я їй відправляю фотографії, але ось приїжджати часто до нас в гості вона не може. І це «темна сторона» наших відносин. Вона була на народженні Інгуші, потім, коли тій виповнився рік … в загальному, за весь час бачила дитину раз шість-сім по тижню, не більше. І хоча за моїми розповідями вона знає і про те, як Інга поводиться, і про її витівки, і про особливості поведінки, все одно я дитини з нею залишити не зможу.
Юля згадує, що спроби були. Але кожен раз закінчувалися здивуванням з боку бабусі і істерикою малятка.
– Якби вона хоч раз затрималася довше, подивилася, що Інга любить, як реагує на різні ситуації, як веде себе на прогулянці, – нарікає молода мама. – Ну або хоча б приїжджала частіше. Дитина встигає її геть забути і не хоче проводити час з «чужою тіткою». Сподіваюся, коли дочка стане старшою, ця ситуація зміниться.
Цікаво, що чоловік Юлі цих побоювань не поділяє. І не розуміє, чому вихователям в дитячому саду дружина довіряє більше, чим його мамі. Пояснити коханому, що вони вже знають їх дочка краще, чим власна бабуся, у Юлі поки не виходить.